Народився Андрій Володимирович Бурчак 11 грудня 1987 року у Чернівцях. У мирному житті він був майстром спорту зі стрільби з лука, фотографував і займався відеозйомкою. Любив гірські мандри, мав сотні друзів, приятелів. І багато планів та мрій. Здійснити їх завадила велика війна.

У перші дні повномасштабного вторгнення чернівчанин Андрій Бурчак добровільно доєднався до лав ЗСУ. Службу розпочав у 107 окремій бригаді територіальної оборони, був старшим солдатом, гранатометником. Мав позивний «Лютий». У складі штурмових підрозділів звільняв Сумську й Харківську області, а потім і Донеччину.

Воїна поважали за гострий розум, фаховість, чесність. Навіть значно старші за віком побратими ласкаво називали його «татом». 24 грудня 2022 року під час сильного артобстрілу Андрій Бурчак узявся рятувати поранених товаришів. Витягнув із поля бою трьох. Один воїн, на жаль, загинув, і Андрій пішов за тілом під щільним ворожим вогнем. Його накрило «градами». Поховали воїна у Чернівцях на Алеї слави.

Чемпіон і бронзовий призер чемпіонату України зі стрільби з луку, срібний призер міжнародних змагань «Золота осінь», переможець міжнародних змагань «Олімпійські надії».

Андрій став героєм проєкту «Янголи спорту» – фотовиставки про 150 українських спортсменів, які загинули на війні.

Син співробітника ЧТЕІ ДТЕУ Бурчака Володимира Петровича.

Указом Президента України №243/2023 від 28 квітня 2023 року Андрій Володимирович Бурчак нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) та відзнакою головнокомандувача ЗСУ.

Родом с. Лужани, Чернівецького району, Чернівецької області. Був відважним воїном і надійним побратимом.

Загинув у запеклому бою під Бахмутом на Донеччині.

Указом Президента України № 436/2023 від 18 липня 2023 року Артура Васильовича Голидригу нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

4 грудня 2023 року цю високу нагороду отримала дружина загиблого Героя Ольга Голодрига.

Вадим Гулеватий ще зі шкільних років мріяв стати військовим. Свою мрію він утілив у лавах 128 гірсько-штурмової бригади.

На жаль, його життя обірвалося у кривавих боях за Бахмут під час захисту України і її територіальної цілісності.

Добрий, безвідмовний, готовий прийти на допомогу, вірний друг – таким пам’ятають його викладачі та студенти.

Указом Президента України №818/2023 від 8 грудня 2023 року Вадим Юрійович Гулеватий нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

з 10 серпня 2022 року капітан Ігор Колосніцин вступив до лав Збройних сил України, пройшов підготовку та був призначений командиром інженерно-саперного підрозділу в 96 піхотному батальйоні 60 окремої піхотної бригади. Виконував бойові завдання на Херсонському напрямку, розміновуючи шляхи для безпечного просування наших військ.

Брав участь в боях на півночі Херсонської області в районах населених пунктів Ольгине, звільненні Високопілля, Архангельського, Великої та Малої Олександрівки, Трифонівки, Дудчан, Зміївки, Давидіва Броду та інших населених пунктів області.

Він був взірцем військової доблесті, честі, вірив в Перемогу України і, як міг, наближав її. Командири відзначали його як мужню і відважну людину, здатну виконати наказ, незважаючи на ризик для життя. В бою офіцер проявляв рішучість, впевненість, настирливість, яка переростала у впертість, стійкість. При цьому він був бадьорим, не цурався гумору, підбадьорював підлеглих і словом, і власним прикладом.

Родом із с. Яківка Тлумацького району Івано-Франківської області.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України №216/2022 від 6 квітня 2022 р. Луцик Михайло Васильович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Родом із с. Глибока Чернівецької області

Iз 2019 року служив у Державній прикордонній службі України. З травня 2022 був водієм-кулеметником Краматорського прикордонного загону. Виконував бойові завдання на різних гарячих ділянках фронту. У жовтні 2023 року підрозділ Сергія перевели із Сумщини під Бахмут, де і загинув.

У Сергія залишилися мама, брат, бабуся і дідусь.

Дмитро Пую служив у складі 107 бригади територіальної оборони. Він проявив надзвичайну відвагу, мужність і самовідданість у захисті нашої країни, борючись за свободу і мир для українського народу.

За фахом у мирному житті він був кухарем, а також мав хист до творчості та поезії.

Похований на Годилівському кладовищі в Чернівцях.

Родом із с. Білоусівка Сокирянської громади Дністровського району Чернівецької області.

До війська призваний у серпні 2024 року. На фронті був командиром взводу вогневої підтримки.

Військовий загинув внаслідок ворожого обстрілу в Курській області. Роман був справжнім патріотом, мужнім воїном, вірним сином своєї Батьківщини.

Останній спочинок Роман Римлянський знайшов на місцевому кладовищі села Білоусівка.

Родом із с. Білоусівка. Разом із родиною проживав у місті Новодністровськ Чернівецької області. Свого часу працював у відділенні «ПриватБанку» і ТОВ «Аванті+», що в місті Новодністровськ.

До лав оборонців України приєднався у лютому 2023 року. У війську обіймав посаду начальника служби ракетно-артилерійського озброєння технічної частини однієї із військових частин Збройних Сил України.

У захисника залишились батьки, дружина та маленький син.

Під час навчання в інституті був активістом, членом студентського самоврядування і неодноразово представляв інститут на змаганнях з КВК. Веселий та позитивний, любив подорожувати, мріяв підкорити гори.

Мобілізували у вересні 2022 року. Був командиром взводу 82 десантно-штурмової бригади та завжди виходив на бойові позиції разом зі своїми підлеглими. Під час контрнаступу на Запоріжжі він не встиг дійти до свого окопу та загинув під час касетного обстрілу.

Похований на Центральному кладовищі м. Чернівці.